Шановні колеги! Шановні гості!

 

Мені дуже приємно з такої доброї нагоди – презентації першого тому «Європейського словника філософій» - поділитися з вами особистими враженнями і думками, що виникли у мене під час читання і редагування цієї книги. Спробує звести їх до трьох основних аспектів.

По-перше, вихід Словника – значна подія для української гуманітарної культури. Бо словники, енциклопедії та лексикони завжди є показником наукових стандартів, красномовним свідченням про рівень інтелектуального життя наукової спільноти. «Європейський словник філософій» - це, безумовно, серйозний крок до нових стандартів. Сам факт появи такого словника – виклик усім нам, українським гуманітаріям. Це вимога до якості думок, до якості текстів і наукових дискусій. Прозорішими стають критерії: як вже не можна писати і думати, і як це треба робити.  

По-друге, «Європейський словник філософій» - просто цікава книга, її цікаво читати. На читачів чекають несподівані відкриття: нових тем, нових контекстів, нових концептів та імен. Словник підтверджує ту істину, що філософія – далеко не тільки заняття у наукових кабінетах і університетських аудиторіях. Філософія – це цікава інтелектуальна пригода, пригода слів і понять, пригода, що виражає наше прагнення стати більш досконалими.

Це захоплюючий процес – спостерігати за мандрівками «усії» і «субстанції», дивуватися несподіваним значеннєвим трансформаціям «принципу» і «суб’єкта», розбирати смислові тонкощі таких слів, як «любити» або «пробачати». Тут філігранний філософський аналіз поєднується з головними питаннями людської екзистенції.

Не менш захоплює те, як латина, німецька або англійська мови виробляють, у властивий їм спосіб, свої словники філософії. Ми є ніби свідками становлення філософського дискурсу у різних мовних просторах.  

Стає зрозумілим: філософська традиція є процесом перекладу, що завжди триває, завжди «на шляху». Лише грека створює мову філософії, користуючись своїми власними, внутрішніми ресурсами. Однак і тут, навіть, саме тут, виникають ситуації смислового напруження, непорозуміння і «неперекладності». Такі ситуації Платон назвав «діалогами». Ті, до кого Сократ адресує свої питання («що є благочестя?», «що є краса?», «що є справедливість?»), найчастіше виявляють здивування і нерозуміння. До певної міри ми і досі не розуміємо ці питання… У таких ситуаціях-діалогах, внутрішні ресурси мови закликані до максимальної мобілізації: апорії мислення виражаються у лінгвістичних апоріях. Сама мова ніби приходить до стану здивування і потрясіння. Платон називав такий стан початком філософії.

Перехід від однієї мови до іншої тільки посилює цю апоретичність. Як перестрибнути від oysia до substantia, від hypostasis до persona? Як mens перетворюється на esprit, а intellectus на Verstand чи Vernunft? За допомогою таких «стрибків» і «розривів» розвивається наше розуміння дійсності. Через такі апорії проходить шлях філософії.

По-третє, Словник є викликом українській мові як «мові філософії». Саме українська мова є метамовою нашого Словника. Вона є простором, у якому європейські мови вступають у непростий і вельми цікавий діалог. Цей діалог виявив ще один парадокс: щоб зрозуміти проблему неперекладності ми повинні перекладати. Ми завжди змушені йти на ризик: усвідомлювати власні межі і намагатися їх долати. У зв’язку з цим, перекладачі і редактори були поставлені перед задачами, які до них ніхто не розв’язував. Справа вимагала неабиякої мовної і фахової компетенції.  

Мені здається, що на цей виклик була дана достойна відповідь…            

Андрій Баумейстер